Конверсаційний аналіз

Конверсаційний аналіз – методика емпіричного дослідження діалогічного усного мовлення, що застосовується в соціолінгвістиці й дискурс-аналізі (дискурсології).

На початку застосування конверсаційного аналізу увагу було зосереджено насамперед на правилах і порядку ведення розмови, зокрема, зміні мовленнєвих ходів, що описувалися в результаті вивчення живого мовлення. Згодом конверсаційний аналіз почав розглядати стандартизовані форми ведення розмови, зумовлені відповідними зразками соціальних дій, специфіку й екстралінгвістичні чинники переходу від одного мовленнєвого ходу до іншого, звичні прийоми комунікантів у розмові, координацію вербаліки й невербаліки, а також моделювати та прогнозувати перебіг спілкування, можливості управління поведінкою партнера.
Процедури конверсаційного аналізу спрямовано на обґрунтування вибору мовцями мовних і немовних засобів спілкування з урахуванням наявних в адресата попередніх знань й очікувань, а також на пояснення можливих порушень зміни комунікативних ролей, переходу від одного ходу до іншого.
Головні дослідницькі постулати конверсаційного аналізу:
1. Існування порядку на всіх рівнях вербальної взаємодії;
2. Відсутність випадковості в інтерсуб’єктивній взаємодії;
3. Урахування найменших деталей мовлення як найважливішого ресурсу аналізу;
4. Емпіризм і немотивоване спостереження як головні принципи дослідження;
5. Розгляд розмови як соціальної дії, у якій структури пов’язані із соціальними практиками й очікуваннями учасників, за допомогою чого останні конструюють власну поведінку та інтерпретують поведінку партнерів;
6. Контекстуальна орієнтованість інтеракцій;
7. Подвійне авторство, що виявляється у спільній скоординованості мовленнєвих внесків мовців.

Джерела:

⠀ Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2011. – 844 с.