Комунікація

- цілеспрямований процес інформаційного обміну між двома й більше сутностями за допомогою певної семіотичної системи.

Головними ознаками комунікації дослідники вважають цілеспрямованість, конвенційність, наявність коду повідомлення, спільного
фонду знань тощо У суспільстві комунікація виконує інтегрувальну роль: вона опосередкує всі види соціальної діяльності, сприяє соціалізації особистостей, кумулює суспільний досвід і транслює його від покоління до покоління,
зберігає культуру, служить чинником цивілізаційної, етнічної та групової ідентифікації
Типами комунікації є невербальна й вербальна (мовна).
омунікація, зокрема, й вербальна, має досить розгалужену диференціацію
за багатьма параметрами. Найбільш загальною є типологія комунікації
Е. Атаяна, який використовує параметр суб’єктно-об’єктної спрямованості
обміну інформацією й виділяє:
1) активну гетерокомунікацію як рефлексивну подвійну аутокомунікацію -
мовець й адресат є одночасно суб’єктом щодо себе та суб’єктом щодо іншого,
об’єктом щодо себе й об’єктом щодо іншого (S«—О—>S), - представлену
звичайною діалоговою системою;
2) аутокомунікацію (інтрасуб’єктну квазікомунікацію) - суб’єкт одночасно
є мовцем й адресатом (внутрішній діалог), тобто є об’єктом щодо себе
безпосередньо (S<->);
3) пасивну псевдоадресацію та псевдомовлення - S—> (у першому
випадку суб’єкт має фіктивного адресата, репрезентуючи природну знаковість,
у другому суб’єкт є псевдомовцем в акті простих фізичних дій). Е. Атаян
зауважує, що фіктивність знімається, оскільки в таких випадках змінюється
сам суб’єкт або об’єкт: змінюючи об’єкт, суб’єкт змінюється сам. 3. Чанишева
підкреслює у зв’язку з цим, що факт відсутності адресата як такого не перетворює
описову ситуацію у квазімовленнєвий акт, оскільки потребує активної роботи
читача [1984, 8]. Подібні явища аналізували Р. Оман та Ч. Філлмор;
4) псевдоспілкування ( 0 - 0 ) , що є контактом об’єктів типу зіткнення
більярдних шарів (реципрок);
5) інтраоб’єктну аутокомунікацію (0<->) як комунікативне відчуження
об’єкта, його самостійне існування, тобто нульова комунікація (встановлення
цього типу комунікації дає змогу пізнати імпліцитну суб’єктність об’єктів)
[Атаян 1981].

Джерела:

⠀ Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник. - Полтава: Довкілля-К, 2008.-7 1 2 с.