Комунікативна стратегія
Комунікативна стратегія є складником евристичної інтенційної програми планування дискурсу, його проведення й керування ним із метою досягнення кооперативного результату, ефективності інформаційного обміну та впливу. Дослідники представляють стратегію у вигляді деякої комбінаторики проміжних цілей, а безпосередню реалізацію такої комбінаторики називають тактикою.
Наявність К. с. зумовлена загальним принципом стратегічності будь-якої діяльності. К. Келлерман уважає стратегічність головною ознакою спілкування, однак неусвідомленою й автоматичною. Дослідниця вбачає у К. с. відбір мовних ресурсів й адаптацію їх до умов комунікацїі. К. с. грунтується на глобальному намірі комунікації, конкретній інтенції комунікативної дії, комунікативному смислі й інтерактивному режимі (виборі манери, стилю, жанру тощо). За словами російської дослідниці О. Іссерс, прогноз відносно майбутньої вербальної комунікації будується на підставі уявлень про мовленнєвий акт (або серію мовленнєвих актів), комунікативну взаємодію (з урахуванням мотивів і цілей мовця й адресата, їхніх вербальних і невербальних дій) і всієї ситуації в цілому. Сама ж стратегія, натомість, визначає вибір мовних засобів, смислів, стилістичних прийомів і прагматичних маркерів.
Дефініція К. с. не є чітко окресленою. Чимало лінгвістів пов’язують К. с. із вирішенням проблемних питань, суперництвом тощо (К. Кандлін, С. Кордер, К. Фач, Дж. Кспер й ін.), тобто звужують обсяг стратегії. Наприклад, Ч. Фернандо визначає К. с. як спосіб досягнення перемоги, переваги в інтелектуальному двобої, як складну когнітивну модель (гештальт) узагальнення досвіду, яка містить особистісні, локальні, діяльнісні й ін. параметри, організовані у свідомості відповідним чином. Однак не всі комунікативні акти налаштовані на перевагу, наприклад, на досягнення інших цілей спрямовані ситуації навчання, інформування тощо, хоч деякі дослідники наголошують на відсутності у чистому інформуванні стратегічного характеру. О. Іссерс у своїй дефініції К. с. особливу увагу звертає на умови недостатності інформації про дії партнера, визначивши стратегії як когнітивній план спілкування, за допомогою якого контролюється оптимальне вирішення комунікативних завдань мовцем у таких умовах. Відсутність інформації про партнера зумовлює побудову переважно двох гіпотез мовця, що відображають полярні установки адресата як його налаштування на кооперацію чи конфлікт. Найбільш загальним орієнтиром К. с., на думку Дж. Гамперца, є успішна реалізація контакту, тобто кооперативній результат комунікації. К. с. мають ознаки гіпотетичності, прогностичності, евристичності, зумовленості культурою, нормами комунікативної поведінки соціуму, етносу, а також комунікативною компетенцією мовця, його картиною світу.
Типологія К. с є практично не розробленою проблемою комунікативної лінгвістики. Наявні в літературі типології виходять із певної сфери спілкування (наприклад, класифікація стратегій наукових і науково-популярних текстів української дослідниці Т.Радзієвської) або форми комунікації (поділ К. с. у діалозі на інтеракціональні (зумовлені соціально-рольовим статусом комунікантів), інтерпретативні (логічного слідування) й керівні (керівництва увагою партнера) О.Романовим) чи пристосовані до мовленнєвих актів різних типів (конкретні стратенії на відміну від загальних О. Іссерс). Найбільш поширеною є класифікація К. с. Т. ван Дейка, який виділяє контекстуальні й текстові макростратегії: перші визначені залежністю від загального контексту ситуації, комунікативної взаємодії, типу дискурсу й можливості свободи референції, другі зафіксовані в тексті як сигнали певної теми, що сприяють формуванню гіпотези адресата відносно теми дискурсу чи епізоду або перевірки, згадування та корекції вже виокремлених, адресатом макропропозицій. Також дослідник розмежовує когнітивні, контекстуальні, мовленнєві, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові стратегії та стратегії розуміння. О. Іссерс диференціює К. с. на головні (семантичні і когнітивні) і допоміжні (прагматичні, діалогові й риторичні). Головні стратегії є найбільш значимими та здебільшого пов’язані із впливом на адресата, допоміжні – зумовлені ситуацією, контролем за перебігом спілкування й привертанням уваги адресата, приміром, допоміжними можуть бути стратегія самопрезентації, статусні та рольові стратегії тощо. Прагматичні стратегії пов’язані з компонентами комунікативної ситуації: автором, адресатом, каналом зв’язку, комунікативним контекстом. Діалогові К. с. використовують в конверсаційному аналізі діалогу. Риторичні стратегії визначають тактики формування стилістичних прийомів і фігур, а також риторичних технік впливу на адресата. У науковій літературі існує також поділ стратегії на власне комунікативні, які регулюють послідовність комунікативних дій, і змістові, що відповідають за планування змісту і його маніфестацію за допомогою наявних мовних ресурсів. Залежно від мети спілкування виокремлюються кооперативні, конфліктогенні й маніпулятивні. К. с Перші спрямовані на комунікативне співробітництво партнерів спілкування. Наприклад, таким є широкий спектр зумовлених метапрагматичними стимулами К. с., що дають змогу мовцеві підвищити ефективність власних мовленнєвих дій, названих мітігацією (від англ. mitigation – пом’якшення) що передбачає пом’якшення мовленнєвої поведінки мовця відносно адресата з метою зниження ризику суперечки, згладжування відмови, втрати обличчя, запобігання або усунення конфлікту й підвищення ефективності комунікативних дій. Конфліктогенні К. с. призводять до конфліктних ситуацій. Наприклад, стратегія образи, яка може призвести до припинення комунікації. Маніпулятивні стратегії спрямовані на зміну свідомості чи поведінки партнера спілкування в цілях мовця. Так, комплімент може розглядатися як форма такої маніпуляції.
К. с. реалізується у відповідних комунікативних тактиках – підпорядкованих комунікативній стратегій конкретних способах здійснення інтенційно-стратегічної програми комунікації. Російський дослідник Є. Верещагін розглядав відношення між К. с. і тактикою як зв’язку роду й видів. Як здається, найкращим би було визначення їхнього відношення як зв’язку плану та його реалізації. Як і стратегія, комунікативна тактика має динамічний характер, що забезпечує оперативне реагування на ситуацію, і грунтується на мовленнєвих уміннях, комунікативній компетенції, мотиві й інтенції. Вона має певну знакову репрезентацію, тому спосіб ії встановлення керується експліцитною інформацією, на відміну від стратегії. Іноді К. с. ототожнюються з типами мовленнєвих актів, що створює труднощі відмежування стратегічного шару комунікації від тактичного
⠀ Лінгвістична енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2011. -844 с.