Розлад прив’язаності
Розлад прив’язаності – це широке поняття, яким позначаються порушення поведінки, настрою й соціальної взаємодії, що виникають внаслідок недоступності прийнятної соціалізуючої турботи та уваги від основних піклувальників у ранньому дитинстві. До розладу прив’язаності може призвести неналежний догляд або недбале ставлення до дитини у ранньому віці, жорстоке поводженням, досвід неочікуваної розлуки з піклувальниками у віці від трьох місяців до трьох років, часта зміна піклувальників, або їх надмірна кількість, відсутність реакції вихователів на комунікативні зусилля дитини. Як наслідок – у дитини порушене або відсутнє почуття базової довіри до світу. Цей термін використовується для опису емоційних та поведінкових проблем не лише дітей раннього віку, а також дітей шкільного віку, підлітків та дорослих. У старшому віці особливості поведінки прихильності можуть по-різному проявлятися у взаємодії з різними дорослими, що є свідченням того, що порушення прив’язаності стосується взаємодії між двома людьми, стосунку, а не є рисою особистості ( Глушенко, n.d.).
Терміном «розлад прихильності» в медицині прийнято називати групу психічних відхилень, які розвиваються у дітей у разі відсутності необхідного емоційного контакту зі своїми батьками (Vasha Ibolit, 2018).
Види РП фахівці класифікують таким чином:
Дезінгібіроване (прим. - розторможена) РП. У цьому випадку дитина не відрізняється вибірковістю щодо людей, до яких вона може звернутися. У самому ранньому дитинстві малюк «чіпляється» навіть до незнайомих людей, а підростаюча дитина прагне до залучення уваги дорослих людей і не особливо розбірлива в дружніх відносинах. Найчастіше цей тип РП спостерігається у дітей, у яких неодноразово змінювалися вихователі (опікуни, прийомні сім'ї) протягом перших років життя.
Інгібірована (прим. - загальмований) РП. Симптоматика цього типу РП не надто виражена - але, згідно з класифікацією захворювань, даний тип РП називається реактивним і має на увазі загальмованість, пригніченість маленького пацієнта, який може реагувати на опікуна / вихователя по-різному. Такі діти часто вельми агресивні щодо чужих (і навіть своїх) страждань, нещасні (Vasha Ibolit, 2018).
Розлад прив’язаності з розгальмованістю описує клінічну картину з розгальмованою, недистанційною товариськістю по відношенню до різних фігур прив’язаності. Обидва розлади пов’язані з межовою емоційною та/або фізичною зневагою та жорстоким поводженням з дитиною (Федотова, Антонюк, 2022).
Розлад реактивної прив’язаності є феноменом, котрий визначає подальше життя дитини та формування її реакцій на навколишні подразники. У сучасній психіатрії виділяють чотири основні типи РРП, серед яких нас цікавлять три, бо саме вони можуть спричинити появу в дитини віктимної поведінки (Тіточка, 2024).
Перший тип – Діти з надійною прив’язаністю. У чутливих і турботливих матерів виростають впевнені в собі діти, з відчуттям власної безпеки та надійною прив’язаністю. При виконанні когнітивних завдань такі діти відрізнялися великою впертістю та опорою на власні сили (Стадницька, 2016).
Другий тип – прив’язаність уникаючого типу. Дана категорія дітей визначається як «індиферентні» або «ненадійно прив’язані». Цей тип РРП є умовно-патологічним і виявляється у 20 % дітей. Основою подібної «незалежної» поведінки часто є безпорадність матері в реалізації функції опіки за наявності гіпертрофії контролю та маніпуляцій. Зовнішня відчуженість таких дітей часто пов'язана з пережитим болісним розлученням батьків у більш ранньому віці, що завдало травми, або частим відчуттям самотності через регулярну відсутність дорослих у момент якоїсь потреби дитини. Зовнішня байдужість, стримана манера поведінки, заперечення будь-яких почуттів – захист від частого ігнорування, спроба забути про свою потребу в матері, щоб уникнути нових розчарувань (Тіточка, 2024).
Третій тип – прив’язаність амбівалентного типу. У процесі діагностики простежується, як діти з таким типом РРП дуже сильно засмучуються через відхід матері, а після її повернення чіпляються за неї, але практично відразу ж її відштовхують. Даний тип прив’язаності вважається патологічним («ненадійно-афективним», «амбівалентним», «двоїстим», «маніпулятивним»). Визначається приблизно в 10 % дітей. Амбівалентність взаємин із матір'ю проявляється в тому, що дитина постійно демонструє двояке ставлення до близького дорослого – «прихильність-відкидання» – поперемінно, а іноді практично одночасно. І такі перепади («прихильність-відкидання») є стійко закріпленими патернами поведінки. Така дитина не усвідомлює амбівалентність емоційних переживань, хоча очевидно страждає через це, не може пояснити своєї поведінки (Тіточка, 2024).
Четвертий тип – прив’язаність дезорганізованого типу. Зустрічається приблизно у 5 % дітей. У незнайомій ситуації після відходу матері діти або «завмирають» в одній позі, або «тікають» від спроби матері наблизитися після її повернення. Дезорганізований тип РРП характерний для дітей, що зазнають систематичного жорстокого поводження та насильства. Вони просто не мають досвіду прив’язаності, так як їхні батьки практично не демонструють її (мали подібні проблеми у своєму дитинстві) (Тіточка, 2024).
Глушенко, К. О. (n.d.). Теоретичні засади формування прив’язаності у дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Науковий часопис. Випуск 40. Спеціальна психологія. Відновлено з: https://shorturl.at/XepUD.
Чи є у вашої дитини реактивний розлад прихильності? Що робити при РРП. (2018, 19 січня). Vasha Ibolit. Відновлено з: https://bit.ly/4g8S6yw.
Стадницька, Ю. (2016). Вплив розладів прив’язаності на терапевтичний стосунок в КПТ. Український інститут когнітивно-поведінкової терапії. Відновлено з: https://bit.ly/4g5iAAU.
Тіточка, Т. І. (2024). Реактивний розлад прив’язаності як детермінанта віктимної поведінки неповнолітніх. Українська поліцеїстика: теорія, законодавство, практика. Відновлено з: https://shorturl.at/sosSR.
Федотова, Т. В., & Антонюк, Н. А. (2022). Типи прив’язаності та їх корекція. Волинський національний університет імені Лесі Українки. Відновлено з: https://bit.ly/4h4Xtjl.