Самоприйняття
Самоприйняття визначається як позитивне ставлення до себе, що має безумовний характер, визнання своєї унікальності, відкритість досвіду переживання власного «Я», що розкривається крізь призму споріднених понять, таких, як: аутосимпатія, любов до себе, самоакцептація, самосхвалення, безумовне позитивне ставлення до себе тощо.
Значний інтерес науковців до дослідження феномену самоприйняття зумовлений низкою чинників.
По-перше, самоприйняття особистості відбиває позитивне ставлення до себе та виступає необхідною умовою егоітнеграції, психічного здоров’я, психологічного благополуччя та соціальної адаптації.
По-друге, самоприйняття виконує системотвірну функцію у структурі самоставлення, та впливає на специфіку його проявів.
По-третє, актуальність дослідження структури, функцій та місця самоприйняття у системі властивостей особистості, визначена запитом сучасної практики психологічної допомоги у пошуку ефективних методів психологічної діагностики, психокорекції та психотерапії проблем самоставлення та міжособистісної взаємодії (Саннікова, Гордієнко, 2021).
Самоприйняття – це здорове ставлення до самого себе, яке допомагає особі об’єктивно оцінити її ефективні і неефективні сторони належним чином і в разі необхідності сформулювати задачу на особистісний розвиток. Тому самоприйняття означає прийняття індивідом усіх його позитивних і негативних сторін, водночас прийняття не пасивне, а осмислене і без самокритики (Засєкіна, Майструк, 2017).
Самоприйняття відображає емоційно-оцінний, когнітивний i поведінковий компоненти Я-концепції особистості га проявляється в її позитивному ставленні до самої себе, насамперед як прийняття себе і визнання власної цінності. Упродовж онтогенезу людини позитивне самоприйняття забезпечує гармонійне функціонування внутрішнього світу і успішне інтегрування у мікро- і макродовкілля. У дослідженнях низки вчених феномен самоприйняття трактується як базовий компонент самосвідомості особистості. Водночас окремого вивчення ролі самоприйняття у процесі ідентифікації депривованої особистості як набуття нею тотожності не здійснювалося (Візнюк, 2017).
Самоприйняття трактується як стійка схильність індивіда сприймати особливості своєї особистості в певній модальності (прийняття, неприйняття, відкидання), що виявляється у специфіці емоційних, когнітивних та поведінкових проявів і має на собі відбиток як індивідуального досвіду, так і уявлень суспільства, релігії, культури тощо (Саннікова, Гордієнко, 2019).
Візнюк, Ю. М. (2017). Самоприйняття і соціальна ідентичність епривованої особистості. Генеза буття особистості. Київ, 64-65. Відновлено з: https://shorturl.at/sCamS.
Засєкіна, Л. В., Майструк, В. М. (2017). Безумовне самоприйняття та психологічне благополуччя особистості. Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, №11, 187-192. Відновлено з: https://shorturl.at/10R44.
Саннікова, О. П., Гордієнко, І. О. (2019). Психологічний ресурс толерантності: самоприйняття та його функції. Категорія самоприйняття у сучасній психології. Вісник післядипломної освіти, 9(38), 107-123. Відновлено з: https://shorturl.at/fIA5s.
Саннікова, О. П., Гордієнко, І. О. (2021, 24 лютого). Самоприйняття та факторна структура особистості. Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського», 247, 59-64. Відновлено з: https://shorturl.at/AYtUm.