Розлади прив’язаності у дітей
– це порушення поведінки, настрою та соціальної взаємодії, що виникають внаслідок неналежного догляду та недостатньої уваги з боку основних піклувальників у ранньому дитинстві. До таких розладів можуть призвести неналежний догляд, недбале ставлення, насильницьке ставлення або часті зміни піклувальників у віці від трьох місяців до трьох років.
Дослідження також вказують на те, що у дітей з порушеннями психофізичного розвитку можуть виникати специфічні труднощі у формуванні прив’язаності. Фактори, які впливають на якість прив’язаності між батьками та дитиною з такими порушеннями, включають чутливість до потреб дитини, здатність сприймати та інтерпретувати її комунікативні сигнали, а також здатність брати активну участь у взаємодії з дитиною.
Основними характеристиками реактивного розладу прив'язаності є:
Відсутність зосередженої поведінки прив'язаності до основних піклувальників.
Нездатність шукати заспокоєння під час стресу та відповідати на втіху.
Знижена здатність до соціальної та емоційної взаємодії.
Дисбаланс емоційного регулювання, включаючи слабкість позитивних емоцій та незрозумілий страх або роздратування.
Форми лікування та профілактики:
Психотерапія — надання психологічної допомоги через індивідуальну або сімейну психотерапію, що сприяє покращенню емоційного зв’язку між дитиною та батьками, а також розвитку навичок здорової комунікації.
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — використовується для корекції деструктивних патернів прив’язаності через зміну негативних думок і поведінки.
Терапевтичне батьківство — методика, яка передбачає навчання батьків ефективним способам підтримки емоційної прив’язаності через спеціалізовані програми для прийомних і біологічних батьків.
Психологічна підтримка сім’ї — консультування батьків для покращення умов догляду за дитиною та створення здорового емоційного середовища.
Педагогічно-виховна робота — спеціалізовані програми для вихователів, батьків і дітей, що спрямовані на розвиток емоційної близькості та покращення соціальних навичок.
Медикаментозна терапія — застосування лікарських засобів у разі супутніх психічних розладів для полегшення симптомів, що може бути частиною комплексного лікування, після рекомендацій спеціалістів.
Профілактика:
а) Первинна профілактика — передбачає проведення просвітницької роботи серед батьків щодо важливості емоційної стабільності у догляді за дітьми.
б) Вторинна профілактика — включає ранню діагностику та корекцію розладів прив’язаності.
в) Третинна профілактика — спрямована на забезпечення сприятливого середовища для дітей, які перебувають у групах ризику.
Примітка:
Ефективність лікування залежить від своєчасного звернення до фахівців та комплексного підходу, що включає психологічну підтримку, терапевтичні методи та, за потреби, медикаментозну допомогу.
Глушенко, К. О. (2021 р.) Теоретичні засади формування прив’язаності у дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Серія 19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія. Випуск 40. Відновлено з https://bit.ly/4h2Ulo5. -
Терапевтичне батьківство: роль прийомних батьків у зціленні дітей з розладами прив’язаності. Спеціальний випуск: 6-2' 2012 “Хвороби дитячого віку в психіатрії та неврології”. Neuronews. Відновлено з https://bit.ly/4gpEFuh. -
Скрипник, І. В., & Мельник, І. М. (2020). Розлади прив’язаності у дітей: Особливості діагностики та лікування. Журнал соціальної та практичної психології №3. УДК 159.922:616.89. Психологія та психотерапія, 5(2), 58-72. Відновлено з https://bit.ly/3WpMdWI. 58-72