Психологічний опір
Психологічний опір – це психічний процес, який заважає спогадам, вільним асоціаціям аналізатора, усвідомленню бажань та несвідомих образів, розуміння того, коли і звідки виникли невротичні симптоми, прийняття клієнтом інтерпретацій, проведення психотерапевтичного лікування. Він може бути спричинений як відчуттям страху перед невідомими обставинами чи наслідками змін, так і небажанням щось змінювати у своїй діяльності.
Психологічний опір визначають як передусім фізіологічну реакцію, на відміну від захистів, що є більш структурованими та які містять інструментальну, когнітивну й емотивну складові. Психологічний опір ґрунтується на емоціях, почуттях і установках. Він є внутрішньо «логічним» з точки зору установок людини і його почуттів стосовно змін.
Психологічний опір може проявитися наступним чином:
1.Емоційний дискомфорт перед зустріччю з психоаналітиком, небажання зустрічатися з ним.
2.Пошук приводу щодо перенесення візиту.
3.Постійний пошук нових психотерапевтів, завершуючи попередню терапію незакінченою
4.Відчуття, що психотерапія – безглузда та дорога, хоча результат є.
5.Розчарування в психоаналітику, ніби ви вже відчували щось схоже по відношенню до інших важливих для вас людей.
Приймак, Н. С. (2019). Класифікація опору змінам та його оцінювання в рамках системи управління змінами підприємства. Ефективна економіка, (6). http://elibrary.donnuet.edu.ua/1573/
Панченко, Н. Г., & Войтов, І. М. (2020). Формування системи антикризового управління персоналом на підприємствах залізничного транспорту. Відновлено з https://shorturl.at/GaueO
Яценко, Т. С. Феномен опорів як проблема в глибинно-психологічній груповій корекції. Відновлено з https://shorturl.at/Ozb9l
Куліда, С. (2023). Подолання психологічного опору: Ключ до глибинного перетворення у психоаналітичній психотерапії. https://psy-kulida.com.ua/posts/43