Самосвідомість

Самосвідомість або Самоставлення (Пантілєєв, С. n.d.) – усталене почуття, що виникає на основі самосприйняття, самооцінки, Я-образу й оцінки значущого оточення. На рівні свідомості самоставлення проявляється у поведінці та діяльності як глобальне почуття «за» або «проти» самого себе у формі самоповаги, аутосимпатії, самоінтересу, очікуваного ставлення з боку оточуючих.
При розкритті сутності ставлення людини до себе найчастіше вживаються чотири категорії: «загальна» або «глобальна самооцінка», «самоповага», «самоставлення» і «емоційно-ціннісне ставлення до себе».
Вітчизняні та зарубіжні вчені (Б.Г. Ананьєв, У. Джеймс, О.М. Леонтьєв, В.С. Мерлін, К. Роджерс та ін.) розглядають самосвідомість як внутрішнє «ядро» особистості або як її свідоме джерело. Це підкреслює фундаментальну роль свідомості і досвіду життєдіяльності людини, активності особистості у формуванні себе, єдність особистісного і професійного розвитку. Формування самосвідомості пов'язується з процесом індивідуалізації, з процесом зростання сил і цілісності особистості (Виготський, Л, С. Божович, Л, І. Рубінштейн, С, Л. ).

Джерела:

Колодяжна, А, В. (2018, 26 вересня). Самосвідомість особистості та проблеми її вивчення (с. 51 - 52). Відновлено з https://shorturl.at/cdSCk

Видолоб, О, А. (2017). Професійна самосвідомість майбутніх психологів: аналітичний огляд проблеми. Науковий вісник Херсонського державного університету, (Випуск 1), (Том 1), (с. 35). Відновлено з https://bit.ly/3Wy6Tf3