Терапія прощення
Терапія прощення – стратегія психологічного зцілення, здатна вирішувати глибокі емоційні конфлікти, сприяючи ментальному і фізичному здоров’ю та відновленню взаємостосунків. Попри те, що прощення це досить тривалий та непростий процес, воно цінується з давніх-давен, оскільки має силу зцілювати душевні рани, відновлювати людські стосунки та розривати ланцюги насилля.
В існуючій психологічній літературі можна виділити два основні напрями у визначенні та дослідженні прощення як психологічної проблеми. Перший напрям пов’язаний з релігійним баченням походження та функціонування людської душі, а другий – з прагненням дослідників об’єктивно науково дослідити прощення та його значення в житті людини і суспільства.
Концепція прощення традиційно була пов'язана з духовністю або релігійністю. Вона практикується в усіх релігіях і застосовується усіма, оскільки образи та конфлікти є невід’ємною частиною будь-яких взаємостосунків. Буддизм представляє прощення як дію, що відбувається у момент усвідомлення людиною того факту, що вона пов’язана зі своїм кривдником. Християнство та іслам виходять з юдаїзму та представляють «прощення» як моральний обов’язок скривдженої людини пробачати, незалежно від того, просить кривдник пробачення чи ні.
Першим, хто намагався пояснити сутність прощення був французький філософ М. Монтень (XVIII ст.) Він виділив два його види:
те, що вимагає душевних зусиль, того хто прощає;
те, що дається легко, відповідно до релігійних догм Біблії.
У XIX ст. німецькі філософи А. Шопенгауер та Ф. Ніцше надали своє тлумачення прощення. А. Шопенгауер стверджував, що прощення відповідає забуттю образи. Ніцше вважав прощення проявом слабкості, оскільки ображений не прагне помститися.
Внаслідок опрацювання наукових праць виявлено, що результатом прощення є зміни в психіці людини, по-друге, прощення змінює систему взаємовідносин людини з її кривдником, що спричиняє зміни особистості, яка зазнала образу. В процесі прощення спостерігається наявність внутрішнього конфлікту особистості, тому розвиток компонентів самосвідомості, що спричиняють усвідомленню завданої шкоди та образи, призводить до збільшення рівня внутрішнього конфлікту та зменшення рівня самооцінки.
Парасєй-Гочер, А. О., & Щербанюк, В. Л. (2024, 4 вересня). Феномен прощення як невід’ємна складова психологічного зцілення особистості. Наукові записки. Серія: Психологія, (2), (c. 107-114). Відновлено з https://shorturl.at/sPzWi
Мухіна, Л. Я. (2018, 25 травня) Прощення як фактор особистісних змін. Психолого-педагогічний супровід професійної підготовки та підвищення кваліфікації фахівців в умовах трансформації освіти: Матеріали ІІІ, 71. Відновлено з https://shorturl.at/XY3yx