Психологічна саморегуляція

Психологічна саморегуляція – це свідомий вплив людини на власні психічні стани, властивості з метою підтримки або зміни характеру їх функціонування; здатність до організації власної активності; її мобілізації, регулювання, узгодження з об'єктивними вимогами і активністю інших людей 62 (К. Абульханова-Славська, 1981); здатність особистості усвідомлено керувати власною активністю, ставити й реалізовувати свої цілі. Дослідники майже одностайні в позиції, що основним завданням саморегуляції є зниження психофізіологічної напруженості, виражених стресових реакцій і відвертання їх небажаних наслідків. Саморегуляція може здійснюватись поза свідомістю людини на рівні рефлекторних зв'язків у процесі впливу інформаційних, польових, хвильових подразників, може також здійснюватись за бажанням самої людини згідно з конкретною метою, якої хоче досягти людина. Психологічний зміст розуміння процесу саморегуляції передбачає дослідження самосвідомості особистості як особливого процесу людської психіки, спрямованого на самопізнання та духовно-ціннісне ставлення до себе.

Джерела:

Іваненко, Б. (2020). Саморегуляція особистості як чинник її психологічного благополуччя. Особистісні та ситуативні детермінанти здоров’я, 59-62. Відновлено з: https://shorturl.at/qSKUm

Сергієнко, Н., Сугак, О. (2017). Психологічні особливості саморегуляції особистості. Відновлено з: https://shorturl.at/zLNoC

Кириченко, Т. (2017). Психологічний зміст саморегуляції особистості. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки, (3 (1)), 82-87. Відновлено з: https://shorturl.at/DFTum