Інтонація

Інтонація (лат., голосно вимовляю): 1. Ритміко - мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили і часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний та емоційно - вольовий зміст мовлення: тон, тональність, тембр, відтінок, нюанс. 2. Тон, манера чи відтінок мови, які виражають яке - небудь почуття мовця. 3. Точність, рівність звучання кожного тону музичного інструмента або звуку пісні щодо висоти, тембру, сили.
Інтонація є найважливішою прикметою усного мовлення, це складне лінгвістичне ціле, що складається з декількох компонентів: мелодики, темпу, паузи, наголосу, ритму, інтенсивності, тембру.
Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного, емоційного чи стилістичного забарвлення.

Основні функції інтонації:
1. Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні речення)
2. Функція модальності, вираження ставлення мовця до того, про що говориться
3. Емоційна функція, вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення
4. Видільна функція, полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлювання , наприклад, головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані
5. Конструктивна (конститутивна) функція, завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення

Джерела:

Лук'янюк. В. (2001-2024). «Словник іншомовних слів»

Голубенко. Н. І. (2022). Перекладознавство

Ковалів. Ю. І.(2007). Літературознавча енциклопедія. Київ: ВЦ «Академія»