Органи мовлення

Органи мовлення чи мовленнєві органи — анатомо-фізіологічна система органів людини, які беруть участь у творенні мовних звуків (фонем) — артикуляції. Мовленнєвий апарат складається з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків, зокрема: гортань, голосові зв’язки, язик, м’яке й тверде піднебіння, зуби верхньої та нижньої щелеп, губи, носопролиг (верхня частина пролигу, розташована позаду порожнини носа, й умовно відмежована від ротопролигу площиною, в якій лежить тверде піднебіння) та резонаторні нутровини (порожнини).
Органи мовлення є сторонніми по відношенню до мови, точніше, творення звукових образів не має будь-якого зв'язку, із самою си­стемою так само, як електричні апарати — з азбукою Морзе, яку вони фіксують.

Джерела:

Кочерган, М.П. (2005). Вступ до мовознавства: Підручник. Київ: Академія.

Бондар, О. І., Карпенко, Ю. О., Микитин-Дружинець, М. Л. (2006). Сучасна українська мова. Київ: Академія.

Пентилюк, М.І., Гайдаєнко, І.В. (2003). Методичні розробки з курсу "Загальне мовознавство" (лінгвістичні концепції Ф. де Соссюра). Херсон: Херсонський державний університет.