Перегони на дно (англ. Race to the bottom)
Це скасування обмежень і зниження стандартів державного регулювання у результаті міжнаціональної або міжрегіональної конкуренції, наприклад за інвестиції.
Міжнародні інвестори юридично перебувають у підлеглому положенні відносно держави на її території, але завдяки свободі руху капіталів можуть не тільки обирати найбільш зручну для інвестицій країну, але й нав’язувати державам вигідну для себе політику. Держави, залежні від іноземних інвестицій, вступають у конкуренцію за залучення грошових потоків міжнародних інвесторів. Виграють у цій конкуренції ті країни, які пропонують більш комфортні умови для розміщення капіталу. Ці умови укладаються у концепцію скорочення соціальних витрат. Тобто, чим дешевша праця працівника у тій або іншій країні, тим вигідніше там здійснювати виробництво. У підсумку між державами, які розвиваються, починається змагання з максимального зниження соціальних норм та мінімального контролю над їх виконанням.
Дослідження Ніти Рудрі з Піттсбурзького університету показало, що в країнах, що розвиваються, таких як Індія, Бразилія та Південна Корея, «перегони на дно» протікають інакше, ніж у розвинених країнах. У країнах, що розвиваються, від зняття обмежень страждає, насамперед, середній клас, внаслідок втрати своїх переваг, а не найбідніші верстви населення.
Новіков, Д. О. (2015). Важкий вибір вітчизняного трудового права між «перегонами на дно» та збереженням принципу in favorem. Юридичний науковий електронний журнал, 128–132.
Rudra, N. (2008). Globalization and the Race to the Bottom in Developing Countries: Who Really Gets Hurt? Cambrige: Cambrige University Press.