Ворог

во́рог (у множині зменшено-пестливі — воріже́ньки, вороже́нь­ки; поетичне — враг) —

Той, хто перебуває в стані ворожнечі, бо­ротьби з ким-небудь; недруг, су­противник; ворогами людини бу­ли спочатку злі сили, що їй шкодили (кажуть: «Через вороги тяжко в пеклі бути», «З одним Богом на сто ворог»), тому старослов’янське враг означало «чорт, диявол» (з праслов’янського — лиході́й); зго­дом значення перейшло на злих (лихих) людей (тобто лиходіїв, звідси ж і переосмислене зло́дій); можливо, від старовинного задоб­рювання нечистої сили постали піз­ніше вислови: «Ворогу дай хліба й солі», «Ворога напій, накорми, ще й на дорогу дай», «Ворога не гніви: напій, накорми і на дорогу хліба-солі дай»; ставлення до ворогів у наро­ді філософське, як і до життя взага­лі, в якому неминучим є протистояння добра і зла: «Без ворогів у сві­ті не проживеш», «Від ворога учи­ся розуму!», «І ворогові своєму не зичив би того (закажу)», «Не так тії вороги, як ті добрі люди»; народ застерігає: «Ворог не спить (не дріма)», «Гірший свій ворог, як чу­жий», «Можна ворогові простити, але не вірити»; у застільному ритуалі жартують, бажаючи: «Щоб старі вороги рачки лазили, а молодим очі повилазили», «Щоб нашим ворогам пір’я в роті (в горлі) поросло», «Щоб вороги мовчали і сусіди не знали»; проклинають: «Бодай мої вороги виздихали до ноги!»; старе значення слова лежить і в основі образної фразеологічної сполуки не взяв би його́ (тебе́ і т. ін.) враг на вира­ження захоплення ким-небудь;

Джерела:

ВОРОГ - тлумачення, орфографія, новий правопис онлайн. СЛОВНИК - тлумачний словник української мови, орфографічний словник онлайн. URL: https://slovnyk.ua/index.php?swrd=ворог (дата звернення: 26.01.2023).